
Соцмережі та показна бравада
Через події у Венесуелі у мене вся стрічка в дописах штибу:
"От, Штати влаштували Венесуелу за три години, а Москва потикалася зробити Київ за три дні — і обламалася! Ми круті і крутіші за нас тільки верхи в Карпатах!"
Ні, безумовно, ми круті. Ті з нас, хто в перші дні й години війни пішли захищати Україну, — круті безмежно. Бо ці люди в момент, коли загроза їхньому життю і здоров’ю стала абсолютною, не тікали від небезпеки, а пішли назустріч їй. І подолали її.
Все так.
Але.
Про що варто пам’ятати
Я мушу всім вам дещо нагадати.
Москва, взагалі-то, діяла практично так само, як американці у Венесуелі. Перший удар був ракетно-бомбовий — по базах та позиціях ППО, по аеродромах військової авіації.
І уявіть собі на мить:
що Москва знищила б основні підрозділи ППО і бойові літаки на аеродромах у перші години війни.
Уявіть, що Москва завоювала б повне панування в небі.
Що було б тоді
А сталося б ось що:
Аеродром Гостомель російська десантура гарантовано б захопила.
Опір строковиків був би розмазаний ракетами з російських літаків і вертольотів.
Артилерію, яка почала бити по злітній смузі, Москва б подавила авіацією.
Москва захопила б аеродром.
Москва прийняла б особовий склад своїх кривавих ВДВ посадковим способом…
Чому цього не сталося
Але цього всього не сталося.
Бо буквально перед самим російським вторгненням українським бойовим літакам було віддано наказ — піднятися в небо.
А підрозділам ППО наказали — вийти з баз і розташуватися на позиціях у полях.
Через це Москва вдарила по пустих квадратах.
А далі запрацювали українська ППО і українська авіація.
І ніякого панування в небі Москва не здобула.
Москва ще могла маневрувати
Проте.
Москва ще тоді могла маневрувати військами, яких вона мала чимало.
Але…
Як встигли під Київ
Наприклад, 72-а окрема механізована бригада ім. Чорних запорожців вчасно прийшла до Києва і зайняла оборону по ріці Ірпінь.
Я служив у 72-й і спілкувався з сержантами та офіцерами.
Вони розповіли, що висуватися на позиції почали не 24-го, коли напала Москва, а ще зранку 23-го.
Я довго не міг збагнути, як так сталося.
Пояснення генерала Наєва
Все пояснило інтерв’ю генерала Наєва.
Він розповів, що бригадам ЗСУ дали команду висуватися на бойові рубежі ще до російського вторгнення — і тому вони встигли.
Не тільки у Києві.
Те саме сталося в Харкові.
Окупантів зустріли на харківській Окружній дорозі вже за кілька годин після вторгнення — і дали бій.
Не ополченці
І зустріли не ополченці.
А кадрові підрозділи ЗСУ:
з командуванням,
з бойовою технікою,
з вогневою підтримкою.
Про тероборону — чесно
Я схиляю голову перед хоробрістю людей, які в перші години пішли до тероборони.
Але казав і повторю знову:
Якби ворога в перші години зустріли озброєні ополченці — кислі були б наші справи.
Кажу так, бо я спілкувався з людьми, які намагалися самотужки зупиняти ворога в Ірпені.
На щастя, їм вистачило розуму після перших пострілів відступити й далі влитися до підрозділів ЗСУ.
Хто насправді зупинив ворога
Ворога зустріло військо:
з технікою,
з технічними засобами,
з взаємодією,
з артилерією,
з ракетами.
І саме тому ворога під Києвом було зупинено.
А потім він почав мукати про «жест доброї волі».
Людина, яка взяла відповідальність
Все це сталося тому, що в Україні була людина, яка:
— наказала ППО виходити з баз з технікою і засобами
— наказала літакам піднятися в небо
— наказала бригадам ЗСУ виходити на бойові рубежі
Ця людина неймовірно ризикнула.
Бо вона шалено перевищила свої повноваження.
Такі накази міг віддавати тільки головнокомандувач ЗСУ — Зеленський В. О.
Але поки Зеленський марив травневими шашликами, ця людина взяла відповідальність на себе.
І врятувала Україну.
Хто це був
Ця людина — тодішній головком ЗСУ
генерал Валерій Залужний.
Чому програв Мадуро
Мадуро програв тому, що свого Залужного у нього не знайшлося.
А насправді — тому, що Мадуро Венесуелі вже дико насточортів.
Бо США не ставили собі задачу захопити Венесуелу — і не захоплюють.
Кого захищав Залужний
А Залужний захищав не Зеленського.
Він захищав Україну.
Підсумок
Хоче хтось того чи ні,
але існуємо ми як держава досі виключно завдяки Залужному.